Стрес — це реакція організму у відповідь на дуже сильний зовнішній подразник. Загалом це нормальна реакція людини, захисний механізм нашого організму. Під час стресу відбуваються глобальні психофізіологічні, біохімічні зміни в організмі. Для дитини він не шкідливий, якщо вона швидко долає негативний вплив чи адаптується до нього. Виникнення стресу в дитини означає, що вона включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам.

Як дитина реагує на стрес?
Організм у стані стресу діє за програмою «Боротися чи врятуватися втечею». У таких ситуаціях працює так званий мозок ящірки (лімбічна система), що сформувався у людства мільйони років тому. Це дуже важлива частина мозку: саме вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує наше виживання. Коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію й пояснює те, що трапилося. Так діти та дорослі отримують досвід.

Безпека та життя дитини безпосередньо залежать від її рідних і близьких дорослих, а також від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресом. І що менша дитина, то більшої допомоги від батьків вона потребує в «опрацюванні» стресових ситуацій, адже зона мозку, яка за це відповідає, ще не сформована, а «мозок ящірки» є домінувальним інструментом реагування.

Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти «мозок ящірки» дитини, а вже потім говорити з нею. Коли в дитини вирують емоції, раціональне мислення не запускається. Тому нотації дорослих не спрацьовують. І щоб дитина вас почула, спочатку їй треба заспокоїтися. Не повчайте її і не виявляйте агресію до неї, бо вона вас сприйме як загрозу й опиратиметься. Заспокойте дитину, і тоді в неї ввімкнеться мислення і вона буде готова до діалогу.

Також для дітей дуже важливим для подолання стресових ситуацій є стабільний стан (чи принаймні врівноваженість) дорослих. Батьки мають зосередитися на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною.

Як батькам контактувати з дитиною, яка перебуває у стресі? 

1. Якщо дитина не проти тілесного контакту, ви можете її обійняти, погладити по голові чи потримати за руку. Тілесний контакт допоможе їй відчути себе в безпеці та комфорті. Це пом’якшить її емоційну реакцію на стрес.
    
2. Зоровий контакт потрібен, щоб дитина усвідомила важливість того, про що ви їй розповідаєте, і ви могли спостерігати її реакцію на ваші слова. Це є ознакою надійної прив’язаності.
    
3. Намагайтеся розмовляти з дитиною м’яко, тихо, спокійно.
    
4. Спостерігайте за емоціями дитини, і якщо ви помічаєте якісь негативні зміни, зверніться до пунктів 1–3.
    
5. Взаємодійте з дитиною — пограйте у гру, розкажіть історію, попросіть виконати якесь маленьке завдання.  
6. Після переїзду не залишайте дитину саму надовго, не відправляйте її одразу до санаторію, табору, до родичів чи знайомих. Після пережитого стресу їй буде набагато легше заспокоїтися, якщо її близькі будуть поруч.
    
7. Створіть розклад для малечі. Невеличкий план на день чи тиждень допоможуть їй не зациклюватися на війні та розвиватися. Наприклад, вранці робіть зарядку, домовтеся про години для навчання, вдень ходіть на прогулянку, ввечері переглядайте разом мультик чи грайте в ігри.
    
8. Допоможіть переосмислити стресову ситуацію дитині. Попросіть її спробувати дати інші пояснення причин неприємних подій. Батьки повинні допомагати своїм дітям тлумачити життєві ситуації більш позитивно. Звісно, іноді трапляються об’єктивно стресові ситуації. У таких випадках батькам необхідно допомагати своїм дітям справлятися з ними в інші способи.
9. Допомагайте дітям змінювати їхні уявлення про стресові ситуації. Переконання дітей мають істотний вплив на них самих: на те, як вони себе поводять, кого обирають у друзі, чим захоплюються поза школою тощо. Дитячі переконання певною мірою також визначають, що може стати причиною стресу для них, а що ні. Іноді деякі дитячі уявлення призводять до посилення стану стресу. У таких випадках батькам необхідно спробувати змінити їх. Мова йде про шкідливі та неадаптивні переконання.
    
10. Ініціюйте розмови про почуття. Вчіть дітей орієнтуватися у світі емоцій та почуттів.
     
11. Уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають з приводу того, що відбувається.
     
12. Ставтеся серйозно до дитячих переживань і не ігноруйте страхи дитини, якщо вона з вами ними поділилася. Замість «Не вигадуй, у темряві нічого немає» скажіть: «Давай разом перевіримо. Може, то так одяг лежить, а тому може щось здаватися».
     
13. Не заражайте дитину власними страхами. Наприклад, якщо мама щоразу говорить малюкові не підходити до кицьки, бо та вкусить та подряпає, то, звісно, дитина боятиметься котів.
     
14. Пояснюйте дітям факти та вислуховуйте їхню реакцію. Правдиво відповідайте на запитання, але враховуйте вік та психологічний стан дитини.
     
15. Давайте дитині лише ті обіцянки, які можете виконати.
     
16. У разі необхідності дійте спільно з дитячими психологами, службами підтримки, соціальними працівниками, вчителями.
     
17. Якщо стан дитини викликає у вас занепокоєння і ви не знаєте, що саме їй точно допоможе, зверніться до лікаря. Психологічні проблеми не проходять самі  собою, а з часом можуть лише поглибитися.