Дніпровська гімназія № 73 ДМР

ru
 
uk

Забыли пароль? Регистрация


Главная » Соціальний захист дітей

Соціальний захист дітей

Нормативно-правові акти з питань захисту прав дитини

Батьки та відповідальність

В останні десятиліття відбулися глибокі зміни соціально-економічних умов життя суспільства, які знову зробили актуальною проблему виконання батьками обов'язків щодо виховання своїх дітей. Перед юридичною наукою і практикою встали питання регулювання батьківських обов'язків в нових умовах, коли половина сімей розпадається, батьки, зайняті зароблянням грошей, не мають можли-вості приділяти своїм дітям досить часу, починають з'являтися нетрадиційні форми сім'ї. У зв’язку з чим важливо закріпити у правових нормах обов’язки батьків та гарантії їх реалізації.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про пра-ва дитини (1989р.), міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Як зазначено в Декларації ООН по правах дитини (1959р.), "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження".

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері.

Як кажуть, „батьків не обирають” і, нажаль, деякі з них частково або зовсім не приділяють уваги своїм неповнолітнім дітям, тим самим порушують подальше становлення та розвиток їх дитини у нашому суспільстві. Крім того вони порушують норми чинного законодавства.

Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини добре висвітлені у ст. 150 Сімейного кодексу України. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Якщо є обов’язки, то є і відповідальність!

За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності:

- адміністративної (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей»);

- цивільно – правової (статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України);

- сімейно – правової (стаття 164 «Підстави для позбавлення батьківських прав»);

- кримінальної (стаття 166 Кримінального кодексу України (далі – КК ) «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»).

Неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей означає бездію, у результаті якої обов’язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров’ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу и без нього.

Жорстоке поводження із неповнолітніми може виражатись у здійсненні батьками фізичного або психічного насилля щодо них або в замаху на їх статеву недоторканість, а також у застосуванні недопустимих способів виховання (у грубому, зневажливому, що принижує людську гідність, поводженні з дітьми, образі або експлуатації дітей).

Відповідно до статті 184 КУпАП «ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей –тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян».

Невтішна статистика притягнених до адміністративної відповідальності батьків за статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення місцевими судами Миколаївської області, на яких накладено адміністративне стягнення. Так, у 2006 році адміністративне стягнення накладено на 857 батьків, у 2007 році ця кількість виросла до 987 осіб, за 2008 рік адміністративне стягнення накладено на 880 осіб.

«Злісне невиконання батьками , опікунами чи піклувальниками встановлених обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки,-карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк » (стаття 166 КК України).

Якщо у 2006 році за цією статтею засуджено 4 особи, у 2007 році – 1 особу, у 2008 році – 7 осіб, то за І півріччя поточного року уже засуджено 4 особи.

Як вбачається із матеріалів кримінальних справ, засуджені батьки зловживали спиртними напоями, злісно не виконували встановлені законом обов’язки по догляду за малолітніми дітьми, що виражалось у обмеженні харчування, одягу, інших предметів першої необхідності.

Усі ми повинні створити світ, сприятливий для дітей, світ у якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатися, де немає місця насильству, світ, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління. Оскільки сьогоднішні діти – завтрашні громадяни, то їх захист і розвиток є передумовою майбутнього розвитку людства.

/Files/images/vesna/0796543.jpg

Захист прав неповнолітніх

• Ст. 56 Сімейного Кодексу України говорить про те, що дитина має право на захист своїх прав і право на захист від зловживань з боку батьків.

• Захист прав і законних інтересів здійснюється батьками, а у випадках, передбачених Сімейним кодексом (зокрема, коли органом опіки і піклування встановлено, що між інтересами батьків і дітей є суперечності, батьки позбавлені батьківських прав, громадяни, чия дієздатність обмежена унаслідок зловживання алкоголем) органом Опіки і піклування, прокурором, судом.

• При порушенні прав і законних інтересів дитини, при зловживанні батьківськими правами, жорстокому обігу дитина має право звернутися за їх захистом до органу Опіки і піклування при адміністрації району, а після досягнення 14-ти років в суд.

• Посадовці організації, інші громадяни, яким стане відомо про загрозу життя, здоров'ю дитини, про порушення його прав і законних інтересів, фактів жорстокого обігу, зобов'язані повідомити до органів Опіки і піклування по місцю фактичного знаходження дитини. При отриманні таких відомостей орган Опіки і піклування зобов'язаний вжити необхідні заходи по захисту прав і законних інтересів дитини.

• Функції захисту прав неповнолітніх (зокрема і при виявленні фактів жорстокого поводження з дитиною) покладені на Органи опіки і піклування при Адміністраціях районів, Прокуратуру (помічника прокурора по захисту має рацію неповнолітніх), інспекцію у справах неповнолітніх при РВВС районів, комісії у справах неповнолітніх.

• Ст. 156 кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність за невиконання обов'язків по вихованню неповнолітнього, якщо це діяння сполучене з жорстоким поводженням з неповнолітнім. Жорстокий обіг може виражатися в не представлені неповнолітньому харчування, замиканні в приміщенні одного на довгий час, систематичному приниженні його гідності, знущаннях, нанесенні побоїв.

• Невиконання або неналежне виконання обов'язків по вихованню неповнолітнього батьком або іншою особою, на яке покладені ці обов'язки, а рівно педагогом або іншим працівником освітнього, виховного, лікувального або іншої установи, зобов'язаної здійснювати нагляд за неповнолітнім, якщо це діяння сполучене з жорстоким поводженням з неповнолітнім, карається штрафом від 50 до 100 мінімальних розмірів оплати праці, або обмеженням свободи на строк до 2-х років з позбавленням має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого.

• Жорстоке поводження з дітьми (зокрема фізичне і психічне насильство над ними), замах на їх статеву недоторканність є підставою (згідно статті 69 Сімейного Кодексу України) для позбавлення батьків батьківських прав.

/Files/images/vesna/0854321.jpg

Як здійснюється захист прав дитини?

Захист прав дитини в адміністративному порядку здійснюється правоохоронними органами і органами опіки і піклування (ст. 8 СК).

До перших відносяться:

- Прокуратура,

- Органи внутрішніх справ.

Прокурор, захищаючи права дітей, використовує наступні способи:

- пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав (ст. 70 СК), обмеження в батьківських правах (ст. 73 СК), про відміну усиновлення дитини (ст. 142 СК);

- пред'явлення в суд, орган опіки і піклування заяви з вимогою про відновлення (визнанні) порушеного (оспореного) права дитини (ст. 21 Закону «Про прокуратуру України»);

- безпосередньо беручи участь в розгляді судом справ про захист прав дитини (ст. 35 Закону «Про прокуратуру України»; ст.ст. 72, 73, 125, 140 СК України);

- внесення застереження про неприпустимість порушення прав дитини надалі і уявлення про усунення порушень закону (ст. 24, ст. 25 Закону «Про прокуратуру України»);

- опротестовування актів інших адміністративних органів, що мають пряме відношення до захисту прав дітей (за наявності підстав, передбачених законом (ст. 23 Закону «Про прокуратуру України»).

Органи внутрішніх справ беруть участь в примусовому виконанні рішень, пов'язаних з відбиранням дитини (ст. 79 СК), а також в розшуку осіб, що ухиляються від виконання присуджень по суперечках, пов'язаних з вихованням дітей (пп. 14 ст. 10 Закону "Про міліцію", ст. 3, 6 Указу Президента України "Про міліцію суспільної безпеки (місцевої міліції) в України"). Також ВВС проводять індивідуальну профілактичну роботу з сім'ями, в яких порушуються права дитини; з батьками, не виконуючими або неналежно виконуючими свої обов'язки по вихованню, навчанню або утриманню неповнолітніх дітей; беруть участь у виявленні фактів порушення прав дитини в сім'ї; у необхідних випадках здійснюють підготовку справ по позбавленню і обмеженню батьківських прав.

Захист прав дитини в сім'ї входить також в компетенцію Комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав. Згідно ст. 11 Закону "Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх" в обов'язку цих комісій входить:

пред'явлення до суду позову про позбавлення і обмеження батьківських прав;

здійснення заходів по захисту і відновленню має рацію і законних інтересів дитини, виявленню і усуненню причин і умов, сприяючих їх бездоглядності, безпритульності;

організація, у разі потреби, контролю за умовами виховання, навчання, утриманню неповнолітніх дітей;

підготовка матеріалів, що представляються в суд з питань, пов'язаних із захистом прав дитини в сім'ї.

Відповідно до ст. 121 СК України органи опіки і піклування виявляють дітей, що залишилися без піклування батьків, ведуть облік таких дітей і виходячи з конкретних обставин втрати піклування батьків обирають форми їх пристрою, а також здійснюють подальший контроль за умовами їх утриманню, виховання і освіти. Крім цього, органи опіки і піклування: пред'являють позов про позбавлення батьківських прав, обмеження батьківських прав, виступають в ролі відповідача у справах про відновлення в батьківських правах, відміні обмеження батьківських прав, дають висновки у справах, пов'язаним зі встановленням усиновлення, відміною усиновлення, дають висновки по суперечках, пов'язаних з вихованням дитини в сім'ї, відповідно до ст. 79 СК беруть участь у виконанні рішень суду у справах, пов'язаним з вихованням дітей.

В даний час в більшості органів опіки і піклування всю роботу по захисту прав неповнолітніх виконує як правило один фахівець (інспектор) з охорони дитинства. Це призводить до того, що вдається виконувати тільки саму невідкладну роботу, як правило пов'язану з представництвом інтересів неповнолітнього в суді, підготовкою висновків (часто непрофесійних, у зв'язку з відсутністю необхідних для цього навиків і знань), по запиту суду і т.д. Таким чином у органів опіки і піклування немає можливості захищати права дітей належним чином, у зв'язку з чим пропонується провести реформу цих органів. Основними елементами реформованого органу опіки і піклування будуть:

- розширення круга дітей, захист прав і законних інтересів яких здійснюють органи опіки і піклування;

- введення системи соціального патронату над дітьми (сім'єю), потребуючими в державному захисті (До сім'ї, в якій дитина визнана потребуючою в державному захисті "прикріпляється" патронатний вихователь, що надає необхідні допомоги у вихованні дитини і реабілітації сім'ї.);

- складання Плану по захисту дитини – акту органу опіки і піклування, в якому встановлюється перелік заходів щодо забезпечення прав і законних інтересів дитини, потребуючої в державному захисті, терміни їх виконання, встановлюється чітке розмежування відповідальності при виконанні плану між сторонами, що беруть участь в процесі виховання і утриманню дитини;

- розподіл повноважень по опіці і опікуванням між декількома вповноваженими главою органу місцевого самоврядування службами (очевидно, що вищезгаданий об'єм повноважень не може здійснюватися одним фахівцем з охорони дитинства);

- створення (перепрофілювання) установи, що надає патронатне виховання (установи для утриманню, виховання і підготовки дитини, потребуючої в державному захисті, до приміщення в сім'ю а також по пошуку, відбору і навчанню патронатних вихователів, наданню сприяння у вихованні і проведенні реабілітаційної роботи з дітьми і т.д.);

- розмежування прав і обов'язків по захисту прав і законних інтересів дитини, тобто розподіл обов'язків по законному представництву інтересів дитини між уповноваженою службою (установою), кровними батьками (законними представниками дитини) і патронатним вихователем;

- контроль уповноваженої служби за станом розвитку дитини, потребуючої в державному захисті.

Можливість швидкого упровадження і успішного застосування описаної вище моделі є сумнівною, оскільки вона багато в чому списана із західних моделей, і ефективність її роботи в наших умовах не була спеціально досліджена. Проте положення, коли згідно федеральній нормі, на 5 тисяч неповнолітніх повинен бути лише один фахівець з охорони їх прав є неприйнятним і повинне бути виправлене.

Таким чином, захист прав дитини в судовому порядку торкається випадків порушення його прав в сім'ї, якщо виникає суперечка про виховання дитини. А захист прав дитини, особливо того, хто втратив батьківське піклування, входить в сферу діяльності органу опіки і піклування. Тому пріоритетним і найпоширенішим способом захисту прав дитини є не судова, а адміністративно-правовий захист, здійснюваний органами опіки і піклування. Саме ці органи вповноважені державою на виконання захисних функцій, які здійснюються по різному, залежно від конкретної ситуації. Важливою передумовою захисту цими органами прав неповнолітнього є тісний контакт і взаємодія з прокуратурою, ВВС, Комісіями у справах неповнолітніх і іншими державними і суспільними організаціями. На жаль, основна частина законів, прийнятих до теперішнього часу, направлена на прописування ролі відомств і визначення меж їх діяльності. Це привело до посилення міжвідомчих бар'єрів і потенціювало боротьбу відомств за бюджетні кошти, тоді як механізм взаємодії відомств і їх відповідальності за невиконання покладених на них функцій по захисту прав дитини законодавчо не прописаний.

Приведений перелік державних органів, що захищають права дітей навряд можна вважати вичерпним, оскільки на місцях участь в захисті прав дітей можуть брати і інші органи, число яких постійно росте (Центр соціальної допомоги сім'ї і дітям, Центр психолого-педагогічної допомоги населенню, Центр екстреної психологічної допомоги по телефону, соціально-реабілітаційний центр для неповнолітніх, Центр допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків).

Один з раніше невідомих способів захисту прав дитини – закріплена в ст.56 СК України можливість самостійно захищати свої права у разі порушення їх батьками або особами їх замінюючими. У цих випадках дитина може звернутися до органу опіки і піклування, а після досягнення 14 років – в суд. Проте реальних передумов для здійснення даного права поки не існує, оскільки чинне цивільно-процесуальне законодавство не визначає положення неповнолітнього учасника цивільного процесу, що втратив батьківське піклування.

Що стосується скарг до органу опіки і піклування, в прокуратуру або до яких-небудь інших органів, що займаються захистом прав дітей, то не дивлячись на уявну простоту цієї процедури, дитина найчастіше не може нею скористатися, частково тому, що не знають своїх прав, і не мають доступу до незалежних джерел правової допомоги. Крім того, враховуючи, що винуватцем насильства часто є директор або співробітник дитячого будинку або інший посадовець, діти не вірять в можливість добитися справедливості.

Право дитини на самозахист означає існування обов'язку органів, у правомочних на захист прав дитини, вживати за його скаргою відповідні заходи. Відсутність законодавчого регулювання цього питання на практиці може привести до небажання посадовців фіксувати скарги дітей і робити які-небудь дії для відновлення їх прав.

Крім захисту прав дитини на національному рівні можливий його захист за допомогою міжнародних механізмів захисту, заснованих на міжнародних нормативних актах, що є, відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції України частиною правової системи України, і що має преюдиціальне значення.

В даний час Україна зобов'язана періодично уявляти в Комітет з прав дитини ООН державні Доповіді про положення з правами дитини в України. Конвенція про права дитини, механізмом реалізації положень якої є Комітет–універсальна – єдиними країнами, що не ратифікували її, є США і Сомалі. Конвенція не тільки ідентифікує дитину як особу, наділену конкретними правами, але також робить можливим для дитини затвердження своїх прав за допомогою національних судових або адміністративних процедур (ст. 12 Конвенції). Багато експертів вважають, що одним з найзначніших внесків, зроблених Конвенцією в законодавство з прав людини, є саме упровадження принципу трансформації дитини з пасивного об'єкту "захисту" в активного суб'єкта.

За підсумками розгляду представленої державою Доповіді, альтернативних доповідей неурядових організацій і відповідей держави на додатково поставлені питання, Комітет виносить рекомендації по удосконаленню ситуації з правами дитини в Україні і особливому захисті окремих категорій дітей. Україна вже представила в Комітет дві Доповіді (1993, 1999 рр.) за підсумками розгляду яких були винесені відповідні рекомендації, і повинна представити наступну періодичну Доповідь в 2003 році.

Ще одним міжнародно-правовим способом судового захисту прав дитини є його обіг в Європейсь-кий Суд з прав людини. У разі встановлення цим судом порушення права заявника йому може вип-латити грошова компенсація, а рекомендації Суду є обов'язковими для виконання державою-відпо-відачем. Звичайно інтереси дітей перед Європейським судом представляють їх батьки, але якщо це з яких-небудь причин неможливо, дитина може скористатися допомогою адвоката або суспільної організації, відповідно до національного законодавства.

При цьому в прецедентах Європейського Суду особливо указується, що неповнолітні можуть самостійно або через представників ініціювати подачу скарги.

Велика кількість справ про захист прав дітей в Європейському суді торкаються призначення опіки над дитиною, контактів з батьками і іншими родичами, а також – права на пошану особистого і сіме-йного життя, неприпустимості застосування фізичних покарань і права на навчання.

Інформація з сайту " Офіційний веб-портал "Судова влада України"""

Перелік урядових і галузевих документів, що забезпечують дотримання законодавства

 в галузі охорони дитинства

Електронна адреса сайту, де розміщені документи: zakon.rada.gov.ua

Конституція України

  1. Конвенція ООН про права дитини
  2.  Сімейний Кодекс України
  3. Закон України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ “Про освіту”.
  4. Закон України від 26.04.2001 № 2402-III «Про охорону дитинства»
  5. Закон України від 13.05.1999 № 651-ХІV “Про загальну середню освіту”
  6. Закон України від 22.06.2000 № 1841-ІІІ “Про позашкільну освіту”
  7. Закон України від 11.07.2001 № 2628-ІІІ “Про дошкільну освіту”
  8.  Закон України від 04.09.2008 №375-VI «Про оздоровлення та відпочинок дітей»
  9. Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”
  10. Закон України від 21.11.1992 №2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»
  11. Закон України від 16.11.2000 №2109-ІІІ «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»
  12. Закон України від 13.01.2005 №2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»
  13. Закон України від 02.06.2005 №2623-ІV «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»
  14. Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»
  15. Закон України від 22 жовтня 1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
  16. Закон України від 15.11.2001 № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї»
  17. Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»
  18. Закон України від 19.05.2009 N 1343-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей»
  19. Закон України від 23.09.2010 № 2556-VI «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за неналежне виконання обов'язків стосовно охорони життя та здоров'я дітей, а також за зловживання опікунськими правами»
  20. Закон України від 15.03.2011 № 3133-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям та інвалідам»
  21. Указ Президента України від 11.07.2005 № 1086/2005 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей»
  22. Указ Президента України від 30.12.2000 №1396/2000 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей»
  23. Указ Президента України від 28.01.2000 №113/2000 «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності»
  24. Указ Президента України від 29.03.2001 №221/2001 «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики»
  25. Указ Президента України від 23.06.2001 №467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями»
  26. Указ Президента України від 05.05.2004 №506/2004 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення системи здійснення соціальних виплат громадянам»
  27. Указ Президента України від 04.05.2007 №376/2007 «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»
  28. Указ Президента України від 01.06.2005 № 900/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»
  29. Указ Президента України від 18.12.2007 № 1228/2007 «Про невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»
  30. Указ Президента України від 30.04.2002 №428/2002 «Питання соціального захисту дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків»
  31. Указ Президента України 16.12.2011 №1163 “Про питання забезпечення реалізації прав дітей в Україні”
  32.  Наказ Міністерства освіти України від 19.06.1996 №216 «Про затвердження Інструкції про виготовлення і правила користування Єдиним квитком для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків»
  33.  Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 №34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування»
  34. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 16.01.2004 №5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»
  35. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2002 №762 «Про Концепцію Міністерства освіти і науки України щодо профілактики залучення дітей до незаконних форм праці»
  36. Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.08.2006 №631 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх»
  37. Наказ Міністерства освіти і науки України від 25.12.2006 №844 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми»
  38. Наказ Міністерства освіти і науки України від 17.11.2003 №763 «Про затвердження норм матеріального та нормативів фінансового забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також вихованців шкіл-інтернатів»
  39. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 №864 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України»
  40. Наказ Міністерства освіти і науки України від 09.12.2010 № 1224 «Про затвердження Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах»
  41. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 16.11.2007 №612 «Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам"
  42. Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.09.2009 № 855 «Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки»
  43. Наказ Міністерства освіти і науки України від 09.12.2010 № 1224 «Про затвердження Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах»
  44. Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.10.2010 №912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання»
  45.  Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 29.06.2010 №1947 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»
  46. Спільний наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства внутрішніх справ України від 01.06.2012  № 329/409/652/502 «Про взаємодію місцевих органів виконавчої влади з питань здійснення контролю за умовами утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім`ях та дитячих будинках сімейного типу, соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу»
  47. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»
  48. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.1999 №961 «Про деякі заходи щодо підтримки здоров'я сім'ї, безпечного материнства і відповідального батьківства»
  49. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 1242 «Про затвердження Концепції Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
  50. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2005 №823 «Про затвердження Порядку надання одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18-річного віку»
  51. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №1228 «Питання організації виконання законодавства щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування»
  52. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 №565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю»
  53. Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 № 209 «Деякі питання виготовлення і видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»
  54. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.08.2011 №872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах»
  55. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 №364-р «Про затвердження Концепції запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей»
  56.  Розпорядження Президента України від 11.06.2007 №119/2007-рп «Про заходи щодо захисту дітей, батьки яких загинули під час виконання службових обов'язків»
  57. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.02.2003 № 6505 про поліпшення умов утримання дітей-сиріт
  58. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.06.2004 № 1743-IV про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та малозабезпечених сімей
  59. Щодо встановлення юридичного статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дотримання їх житлових та майнових прав (доручення ХОДА від 29.03.2007 № 01-24/1827)
  60. Міська Комплексна програма «Назустріч дітям» на 2011-2015 р.р.

Положення

  1. Типове положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України №8, 2001 р.)
  2. Примірне положення про раду загальноосвітнього навчального закладу (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України №8, 2001 р.)

Рішення

  1. Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України від 01.12.2005 №12/2-2 «Про освіту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України №2-3, 2006 р.)

 

Роз’яснення вимог діючого законодавства 

щодо різних категорій дітей пільгового контингенту

1. Діти-сиріти та діти, позбавлені батьківського піклування

Роз’яснення порядку прийняття рішення про надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дітям, які набули відповідний статус до набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866:

  • відповідно до листа Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини від 18.09.2009 № 3.2/6-49/4050 щодо роз’яснень стосовно прийняття рішення про надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування порядок прийняття рішення про надання дитині відповідного статусу запроваджено пунктами 22 Порядку.
  • зокрема зазначено, що рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною, районною у м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті ради за місцем походження такої дитини за поданням служби у справах дітей. У рішенні зазначаються прізвище, ім'я, по батькові дитини, дата народження, обставини, за яких вона залишилась без батьківського піклування, документи, які підтверджують ці обставини, та форма влаштування дитини.
  • статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Враховуючи наведене:

  • для дітей, які залишились без батьківського піклування до 17 жовтня 2008 року, набуття відповідного статусу має підтверджуватися комплектом документів, що засвідчують обставини, за яких дитина стала сиротою або залишилась без батьківського піклування. Окремого рішення органу опіки та піклування щодо надання відповідного статусу дітям зазначеної категорії на сьогодні ухвалювати не потрібно;
  • для дітей, які набули відповідного статусу з 17 жовтня 2008 року, прийняття рішення органу опіки та піклування про встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, є обов’язковим.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування повинні підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

Відсутність батьків підтверджується відповідними документами які є юридичною підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених чинним законодавством, а саме:

  • копіями свідоцтв про смерть,
  • рішень судових органів,
  • довідками закладів охорони здоров'я тощо.

Діти –сироти – це діти, батьки яких померли або загинули (Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», який набув чинності 13 січня 2005 р. ст. 1). Документи, які підтверджують статус:

  • Документ – свідоцтво про смерть кожного із батьків.
  • Якщо дитину виховувала одинока матір, яка померла або загинула, додається довідка з органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини щодо запису відомостей про батька дитини у Книзі реєстрації народжень за вказівкою матері відповідно до ст..135 Сімейного кодексу України.
  • Якщо свідоцтво про смерть батька, матері втрачене, то треба звернутися до органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації смерті батька, матері про видачу повторного свідоцтва про смерть.

До числа дітей, позбавлених батьківського піклування, належать ті, що залишилися без піклування батьків. (Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі – Закон), який набув чинності 13 січня 2005 р. ст. 1):

  •  у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав,
  • відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав,
  • визнанням батьків безвісно відсутніми, обмежено або недієздатними,
  • оголошенням їх померлими,
  • відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства,
  • розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження,
  • тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки,
  • а також підкинуті діти,
  • діти, батьки яких невідомі,
  • діти, від яких відмовились батьки,
  • безпритульні
  • діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Безвісті відсутня особа – фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. (ст.ст. 43,44 Цивільного кодексу України).

Недієздатна особа – фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. ст. 39, 41 Цивільного кодексу України).

Обмежено дієздатна особа – фізична особа може бути визнана судом обмежено недієздатною, якщо вона психічно хвора, розумово відстала або перебуває на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах. (ст. 42 Цивільного кодексу України).

Оголошення особи померлою – фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісті за обставини, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, протягом шести місяців. (ст..46,47 Цивільного кодексу України).

Діти, позбавлені батьківського піклування – це діти, батьки яких позбавлені батьківських прав. Документи, які підтверджують статус:

  • Документ – рішення суду.
  • Якщо батьки оголошені померлими – документи рішення суду та свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду.
  • Якщо батьки відбувають покарання – документ – вирок суду,
  • Якщо батьки перебувають під вартою на час слідства – документ – ухвала суду про оголошення в розшук та довідка органів внутрішніх справ про розшук батьків і відсутність відомостей про їх місцезнаходження.
  • Якщо тривала хвороба батьків яка, перешкоджає виконувати батьківські обов’язки – документ – висновок органу охорони здоров’я про наявність у батька, матері дитини хвороби, що перешкоджає виконанню батьківських обов’язків, виданим у порядку, встановленому МОЗ України.
  • Якщо це підкинуті чи знайдені діти, батьки яких невідомі, діти покинуті в пологовому будинку або якщо їх відмовились забрати батьки чи інші родичі – документ – акт про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я про покинуту чи знайдену дитину, затвердженою МОЗ України, довідка з органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини про запис батьків у Книзі реєстрації народжень.

               В обліково-статистичній картці містяться (ст. 16 закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування») – додаток 11 до наказу МОНУ від 28.12.2006 № 864:

  • дані про дитину,
  • її спадковість, здоров'я,
  • місце походження,
  • місце проживання,
  • дані про батьків, братів, сестер і близьких родичів,
  • дані про майно,
  • про житло, в якому проживала така дитина, або яке належить їй на праві власності, або яке закріплене за дитиною на інших підставах,
  • інформація про заклади та сім'ї, де дитина перебувала на утриманні та вихованні,
  • план та результати соціального супроводу дитини,
  • інформація про розвиток дитини,
  • результати навчання тощо.

Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування забезпечуються Єдиним квитком, який дозволяє безоплатно відвідувати всі культурно-освітні установи комунальної власності. Квиток дає право на безоплатне відвідування кінотеатрів, виставок, музеїв, спортивних споруд комунальної форми власності, безоплатний проїзд у громадському міському (приміському) транспорті (крім таксі). (ст. 11 Постанови Кабінету Міністрів від 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» із змінами та доповненнями від 30.08.2003).

Патронат передбачає виховання та спільне проживання дитини в сім’ях громадян України на підставі договору про патронат. Патронат здійснюється в двох формах: прийомні сім’ї (прийомні батьки) та дитячі будинки сімейного типу (батьки вихователі). Ці форми влаштування створюються за рішенням виконавчих комітетів місцевих рад на основі висновку Органів опіки та піклування, до яких звернулись із письмовим зверненням особи, що мають намір створити прийомну сім’ю чи дитячий будинок.

Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім'я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Прийомна сім’я – сім'я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання. (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Створення прийомної сім’ї не передбачає забезпечення житлом і діти реєструють у житлових приміщеннях прийомних батьків, якщо ці приміщення відповідають встановленим нормам. Діти в прийомних сім’ях перебувають на повному державному утриманні і необхідні кошти перераховуються в межах встановлених соціальних стандартів на особистий рахунок одного з батьків. Фінансування надходить за рахунок обласних бюджетів та бюджету АР Крим.

 

2. Діти з малозабезпечених (соціально неспроможних) родин

Малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї (ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 року № 1768-III зі змінами та доповненнями).

Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» передбачено надання соціальної допомоги, розмір якої визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім’ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75% прожиткового мінімуму для сім’ї.

Документи, що підтверджують статус:

  • копія свідоцтва про народження дитини;
  • довідка про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається органом праці та соціального захисту населення протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.

3. Діти, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС

До дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, належать неповнолітні діти, які:

1) евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент евакуації знаходились у стані внутрішньоутробного розвитку;

2) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше одного року в зоні безумовного (обов'язкового) відселення;

3) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше двох років у зоні гарантованого добровільного відселення;

4) проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії не менше трьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю;

5) народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

6) хворі на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників, а також хворі на променеву хворобу;

7) одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я України.

Документ, який підтверджує статус дитини-чорнобильця – посвідчення (завірена ксерокопія якого повинна бути в навчальному закладі).

Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами і компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та іншими законодавчими актами:

  • пункт 2 постанови КМУ "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20.01.1997 року № 51.
  • пункт 8 постанови КМУ "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20.01.1997 року № 51.
  • стаття 27 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII.
  • пункт 8 постанови КМУ "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20.01.1997 року № 51.
  • пункт 4 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII.

Відповідно до Порядку дітям, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, видаються посвідчення жовтого кольору, серія Д2. Такими посвідченнями постраждалі від аварії на ЧАЕС можуть користуватися до досягнення повноліття.

4. Діти – інваліди

Дитина-інвалід – дитина зі стійким розладом функцій організму спричиненими захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту (ст..1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту (Закон України Про реабілітацію інвалідів в Україні із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15 січня 2009 року N 878-VI).

Ця категорія розподіляється на інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів віком до 18 років.

Інвалід або дитина-інвалід знімаються з обліку у разі:

  • анулювання відповідних медичних висновків (втрати статусу дитини-інваліда)
  • виїзду на постійне місце проживання за кордон
  • настання смерті

Порядок видачі медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 4 грудня 2001 року №482, встановлює наступне:

  • установлення у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років здійснюється лікарсько-консультативними комісіями дитячих обласних, багатопрофільних міських лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному обліку та спеціалізованому лікуванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМаТДИТ", Українського центру медичної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я України та академії медичних наук України після стаціонарного або амбулаторного обстеження.
  • при обстеженні в указаних закладах наявність у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років обґрунтовується лікуючим лікарем у первинній медичній документації: медичній карті стаціонарного хворого або історії розвитку дитини за підписами лікуючого лікаря, завідувача відділення (поліклініки) та заступника головного лікаря з медичної частини із зазначеним згідно з Міжнародною класифікацією хвороб діагнозом та кодом. Аналогічний запис заноситься до консультативного висновку спеціаліста за підписами лікуючого лікаря, завідувача відділення (поліклініки), заступника головного лікаря з медичної частини, засвідченими печаткою лікувально-профілактичного закладу.
  • консультативний висновок спеціаліста видаються на руки батькам дитини, усиновителям, опікуну або піклувальнику.

Посвідчення дитини-інваліда визначається наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16.11.2007 №612 «Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".

5. Діти одиноких матерів

Дитина одинокої матері - дитина, яку виховує тільки мати, тому що:

- дані про батька у свідоцтві про народження дитини були записані за вказівкою матері (згідно ст. 135 СКУ);

- батько дитини помер (або батько дитини визнаний судом без вісті відсутнім, або батько дитини визнаний судом померлим, або батько дитини визнаний недієздатним, або батько дитини знаходиться у розшуку), до того ж, призначити дитині пенсію через втрату годувальника неможливо, бо він не мав достатнього трудового стажу;

- одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини;

- вдови та вдівці з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, шлюб між якими було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або державну соціальну допомогу. (Закон України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" ст..18-1)

!!! Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Одинокі матері стоять на державному обліку та отримують там на дитину допомогу одинокої матері.

Щодо переліку документів, які необхідні для підтвердження статусу дитини одинокої матері це:

  •  довідка державного органу РАЦС про підстави внесення до книги реєстрації народжень відомостей про батька дитини;
  • копія свідоцтва про народження дитини (визначено Порядком призначення й виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, який затверджено постановою КМУ від 27 грудня 2001 р. № 1751).

6. Діти-напівсироти

Дитина-напівсирота - дитина, в якої помер один з батьків або один з батьків позбавлений батьківських прав.

Документи, що підтверджують статус:

  • свідоцтво про смерть,
  • рішення суду про позбавлення батьківських прав одного з батьків (або один з батьків дитини визнаний судом без вісті відсутнім, або один з батьків дитини визнаний судом померлим, або один з батьків дитини визнаний недієздатним, або один з батьків дитини знаходиться у розшуку).

7. Діти з багатодітних родин

Багатодітна сім'я - сім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей. Отже, щоб родина вважалася багатодітною, в ній має бути як мінімум троє дітей до 18 років (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги (Закон України від 19.05.2009 N 1343-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей»):

1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів; 2) щорічне медичне обстеження і диспансеризація в державних та комунальних закладах охорони здоров'я із залученням необхідних спеціалістів, а також компенсація витрат на зубопротезування; 3) першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергова госпіталізація; 4) безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання; 5) безоплатне одержання послуг з оздоровлення та відпочинку відповідно до Закону України "Про оздоровлення та відпочинок дітей"; 6) діти з багатодітних сімей, у складі яких є п'ятеро і більше дітей, а також особи віком від 18 до 23 років із таких сімей звільняються від плати за навчання у вищих навчальних закладах державної та комунальної форми власності усіх рівнів акредитації за умови, що певний освітньо-кваліфікаційний рівень вони здобувають вперше.

Для підтвердження статусу дитини з багатодітної родини потрібні наступні документи:

- свідоцтво про народження дитини;

- посвідчення дитини з багатодітної родини» (Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 29.06.2010 №1947 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі посвідчень батьків та дитини з багатодітної сім'ї»)

Почесне звання України «Мати-героїня»

Звання «Мати-героїня» присвоюється жінкам, які народили та виховали до 8-річного віку п'ятьох і більше дітей, у тому числі усиновлених дітей, ураховуючи особистий внесок у виховання дітей у сім'ї, створення сприятливих умов для здобуття дітьми освіти, розвитку їхніх творчих здібностей, формування високих духовних і моральних якостей (Указ Президента від 29.06.2001 р. № 476/2001).

Для отримання почесного звання «Мати-героїня» потрібно звернутися до органів місцевого самоврядування, які мають підготувати й надіслати через обласні державні адміністрації до Секретаріату Президента всі необхідні документи (подання, нагородний лист, протоколи, свідоцтва про народження дітей тощо) для отримання цього звання.

З 1 січня 2008 року жінкам, яким присвоєне звання «Мати-героїня», виплачується одноразова грошова допомога в десятикратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (Указ Президента від 25.12.2007 р. №1254/2007 «Про одноразову винагороду жінкам, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня»).

8. Діти військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, шахтарів, батьки яких загинули під час виконання службових обов’язків

Документи, які підтверджують соціальний статус дитини, батьки яких загинули від нещасних випадків на виробництві або під час виконання службових обов’язків:

- копія свідоцтва про народження ;

- ксерокопія документа, що підтверджує належність дитини до зазначеної категорії : а) "Посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби" (Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту" від 22.10.1993№ 3551-ХІІ, Розпорядження Президента України "Про заходи щодо захисту дітей, батьки яких загинули під час виконання службових обов'язків" від 11.06.2007 №119/2007-рп).

б) «Посвідчення дитини загиблого шахтаря» (постанова Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 №6 «Деякі питання соціального захисту членів сімей загиблих шахтарів та гірничорятувальників»).

               Шахтарями вважаються особи, які були зайняті безпосередньо на роботах з видобування вугілля або/та підземних роботах чи роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, Список №1 яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 ( 36-2003-п ) (Офіційний вісник України, 2003 р., N 4, ст. 102), що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. (п.2 Порядку видачі посвідчення члена сім'ї загиблого шахтаря, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.2008 N 6).

Право на отримання посвідчення мають особи - члени сім'ї загиблого шахтаря відповідно до статті 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і частини третьої статті 6 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці".

Посвідчення дитини загиблого шахтаря:

  •  віком від 8 до 16 років видається матері (іншому дорослому члену сім'ї загиблого, опікунові).
  • Дитині, що не досягла 8-річного віку, передбачені законодавством пільги надаються на підставі довідки, яка видається матері (іншому дорослому члену сім'ї загиблого шахтаря, опікунові).

9. Діти журналістів, які загинули або стали інвалідами

Перелік документів, які підтверджують статус дитини журналістів, які загинули або стали інвалідами, визначається:

  • Указом Президента України «Питання соціального захисту дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків» ( Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 1197/2003 від 20.10.2003, № 1331/2005 від 23.09.2005 );
  • Порядком призначення стипендій Президента України дітям журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків, затвердженим Указом Президента України від 30 квітня 2002 року N 428/2002.

Документи:

- копія акта за формою Н-1 про нещасний випадок у зв'язку з виконанням журналістом службових обов'язків або документ правоохоронного органу про порушення кримінальної справи за фактом убивства журналіста чи заподіяння журналістові тілесних ушкоджень, що призвели до інвалідності, або рішення суду про вчинення проти журналіста злочину у зв'язку з виконанням службових обов'язків; - висновок медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати професійної працездатності журналістом, який постраждав під час виконання службових обов'язків; - копія посвідчення інваліда I чи II групи журналіста, який став інвалідом у зв'язку з виконанням службових обов'язків; - копія свідоцтва про смерть журналіста; - документи, що підтверджують родинні стосунки дитини з журналістом, який загинув або став інвалідом у зв'язку з виконанням службових обов'язків (свідоцтво про народження дитини); - довідка про те, що дитина потерпілого журналіста віком від 18 до 23 років, яка має право на стипендію, навчається за денною формою.