КЗО "Середня загальноосвітня школа № 73" ДМР

 







Класна оцінка

Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія
transparent

Сторінка психолога

Що мають робити батьки першокласників

Батьки першокласників мають розуміти, що саме відбувається з дітьми в адаптаційний період. Велике значення для адаптації дітей у школі та успішного навчання має  спілкування – його інтелектуальний, емоційний та поведінковий компоненти.

На початку навчання в школі дітям важливо отримувати радісні та позитивні емоції від спілкування. Якщо в них труднощі в налагодженні взаємин з однолітками, і вони не можуть знайти друзів, то їм потрібна допомога батьків.

Важливо психологічно підтримувати свою дитину, цікавитися її успіхами й негараздами в школі, хвалити її навіть за маленькі результати, налаштовувати позитивно.

У цей період дорослі мають бути терплячими з дитиною. Робити трагедію з того, що вона щось забуває, губить, плутає не слід. Така розгубленість дитини – закономірна реакція на хвилювання. Не варто підсилювати його надмірною суворістю та метушнею

Батьки мають стежити за своєю поведінкою, адже вона впливає на формування в дитини мотивації до успішного навчання. Так, дитині складніше адаптуватися, якщо батьки:

  • Порівнюють її успіхи з успіхами інших дітей;
  • Жорстко контролюють її;
  • Рідко хвалять за успіхи та досягнення;
  • Роздратовано та з доріканням реагують на невдачі;
  • Не пов’язують  її успіхи зі здібностями.

Інколи авторитет першого вчителя для дітей важливіший за батьківський. Та за загальний стан дитини, її підтримку відповідальні саме батьки. Тому співпраця дорослих дасть змогу дітям адаптуватися до школи й звикнути до нових правил і нової соціальної ролі

За матеріалами  О. Рейпольська

 

https://ezavuch.mcfr/

 

Як оптимізувати розвиток самостійності підлітків

                Самостійність – таке знайоме слово, а як визначити, що це на справді?

Самостійною називають людину, що вміє визначати мету в різних сферах життя та досягати її, вміє долати труднощі та приймати рішення у важливих ситуаціях.

                Самостійність дитина починає освоювати ще з раннього дитинства, і перші її кроки в самостійність – це перший рух до яскравої іграшки. Але справжній ривок до самостійності дитина робить у підлітковому віці.

                Для створення оптимальних умов розвитку самостійності підлітків батькам треба знати вікові етапи становлення самостійності, її типові прояви та способи підтримки.

Пам’ятка для батьків підлітка

 

Етапи розвитку самостійності

Типові прояви

Кроки оптимізації розвитку самостійності

1-й етап

5-й клас

Стає неслухняним.

Чинить спротив проявам турботи і контролю.

·  Терпляче проявляти увагу й участь.

·  Акцентувати увагу на позитивних якостях підлітка.

·  Підвищувати  його впевненість у собі.

·  Здійснювати підтримку.

2-й етап

6-7 класи

Бореться за власну незалежність.

Наполягає на правах, ігнорує обов’язки.

Буває грубий, не стежить за своєю мовою, може образити.

·  Обговорювати необхідність рівноваги прав і обов’язків, повагу до прав інших.

·  Здійснювати підтримку.

·  Зберігати спокій при емоційних спалахах підлітка.

·  Відокремлювати реальні почуття від слів

3-й етап

8-9 класи

Має власну думку, не завжди правильну.

Вважає, що тільки його думка правильна.

Не поважає думку батьків.

Вчиняє як хоче.

Вважає, що він все може і з ним нічого не трапиться (не піклується про  безпеку).

·   Аргументувати   заборони.

·   Поважати думку підлітка, інакше він не навчиться поважати вашу.

·   Підтримувати його, хвалити

·   Не докоряти його друзям. Це марно і викличе тільки заперечення й негатив.

·   У суперечках намагатися домовитися.

4-й етап

9-11 клас

Дослухається до думок батьків.

Сам просить поради.

Розуміє свої реальні можливості.

Сприймає які-небудь риси, якості батьків, як приклад для наслідування.

Діє самостійно.

·  Підтримувати підлітка в його починаннях, підвищувати оцінку його успіхів (для мотивування його до дій, ще більшому успіху).

·  Надавати йому право брати на себе відповідальність за свої вчинки.

·  Бути уважним до його прохань, самостійних рішень.

Игры со смертью. Откуда это?

Для маленького ребенка важнейшая составляющая заботы – создание предсказуемого, понятного, знакомого мира вокруг. «Наследство», которое получают дети, выросшие в пренебрежении: нелюбовь к себе, неприспособленность к нормальной жизни, низкая самооценка, низкий уровень притязания («Я все равно ни на что не способен»).

В ситуации, когда дети оказываются предоставлены сами себе, они начинают искать любые способы включения в сообщество (потребность в безусловном принятии). Секты, группы (где «поддерживают»), фанаты, даже проституция.

Нормой в подростковом возрасте воспринимать мнение сверстников значимее мнения взрослых. При отсутствии реальной поддержки подросток может очень остро переживать кризис. Также отсутствие ведущей учебной деятельности, а следовательно – продолжении ведущей игровой, возможны «игры», квесты во взрослую жизнь (смерть, любовь, отношения).

Предупреждающие знаки подросткового суицида:

  1. Острые изменения личности, несоответствующее поведение, агрессивность, капризность или участие в событиях опасных для жизни.
  2. Царапанье или нанесение меток на тело, причинение вреда самому себе.
  3. Кардинальное изменение в привычках, еде.
  4. Яростные реакции, повстанческое поведение, убегание из дома и от травмирующей ситуации, скандальность.
  5. Потеря интереса к привычным развлечениям. Непрекращающаяся скука, трудности в концентрации внимания, неудовлетворительные оценки.
  6. Фокусировка на нездоровой теме, связанной со смертью. Темы смерти, депрессии в сочинениях, комментариях. Окружающий мир теряет свои видимые границы. В сферу сознания попадает лишь то, на что попадает взгляд. Человек воспринимает исключительно свою проблему. Туннель сознания усиливает ощущение беспомощности, парализуя волю и вызывая психическое «удушение».
  7. Внезапное изменение настроения на лучшее после долгой депрессии. Приведение дел в порядок. Раздача важных вещей.

Процесс формирования в человеке его социальных качеств это процесс удовлетворения одних потребностей и создание условий для возникновения новых. Участвуете ли вы (родители) в этом процессе? И как? (искусственные потребности ТВ, окружение ребенка).

Отсутствие порядка и чувства защищенности у ребенка – именно это отличает пренебрегающих родителей от просто занятых. Если ребенка не удовлетворяет один вид деятельности, он стремится приобрести душевное равновесие в другом.

На октябрь 2016 среди учеников 5-8 классов 73 школы – 18% имеют высокий уровень общей тревожности. 22 человека ответили «да» на вопрос: «Мне кажется, что если бы я исчез, то никто бы этого не заметил».  

 

Готовность к школе
Вопрос: Какие ценностные потребности развития личности складываются к 5–7 годам?
Ответ: К 5–7 годам складываются и сохраняются в своей индивидуальной специфике следующие ценностные потребности:
1) занятие общественно значимой деятельностью (учением);
2) общение со сверстниками;
3) стремление быть хорошим, достигать успеха;
4) утверждение себя через отношение к себе окружающих и через качество выполняемой деятельности.
От того, как ребенок подготовлен к школе в течение всех периодов развития, предшествующих дошкольному, будет зависеть успешность его адаптации, вхождения в режим школьной жизни, учебные успехи, психологическое самочувствие.
Родители, безусловно, заинтересованы в школьных успехах своего ребенка. Эти успехи во многом зависят от готовности организма к систематическому обучению, от развития психических процессов и личности.
Готовность организма определяется морфологическим и функциональным развитием. Если ребенок физически ослаблен, ему трудно будет сохранить осанку, сидя за партой, трудно работать на уроке из-за быстрой утомляемости. Для овладения письмом важно развитие мелких групп мышц. Кроме того, у ребенка должны быть развиты и крупные группы мышц, основные двигательные навыки в беге, прыжках, лазании, метании и др. Это поможет ему управлять своим телом, участвуя в играх, соревнованиях, взаимодействии с товарищами.
Ребенок должен быть здоровым, усидчивым, нераздражительным; он не должен быть подвержен страхам; ему необходимо хорошо засыпать, крепко спать.
Кроме физической готовности к школе, необходима общая психологическая готовность к ней, к новым условиям жизнедеятельности. Составными компонентами этого являются личностная, интеллектуаль-
ная и эмоционально-волевая готовность.
Вопрос: Что включает интеллектуальная готовность ребенка к обучению в школе?
Ответ: Интеллектуальная готовность ребенка к обучению в школе включает:
♦ желание узнать новое;
♦ любознательность;
♦ развитие образных представлений;
♦ умение ориентироваться в окружающем мире;
♦ сформированность элементарных учебных навыков (умение учиться);
♦ развитие психических процессов
(Подробнее о психических процессах...)
♦ особое развитие сенсорики, речи, мышления;
♦ знания, усвоенные в системе.
Вопрос: Как вы себе представляете готовность ребенка к обучению в школе?
Перечислите основные компоненты готовности ребенка к школе.
Ответ: Готовность ребенка к школу включает социальную, психологическую и физическую готовность. Эти компоненты раскрыты в таблице. 
Неготовность детей к школьному обучению выражается:
♦ в неспособности понимать особую роль учителя, школьника;
♦ в непонимании учебной задачи;
♦ в неумении сотрудничать со взрослыми и сверстниками;
♦ в неадекватном отношении к себе.
Особые затруднения ребенок испытывает в сфере общения со взрослыми, сверстниками и с самим собой.
Вопрос: Можно ли считать какую-либо сторону главной при подготовке ребенка к школе?
Ответ: Нет, нельзя. Готовность к школе — многостороннее, комплексное понятие. Здесь важно учитывать не только морфологиче ское (функциональное), но и психическое развитие ребенка, при котором требования систематического обучения не будут чрезмерными, не приведут к нарушению здоровья, срыву социально-психологической адаптации и не снизят эффективность обучения.
Ситуация: Возникает парадокс: у ребенка даже при комплексной подготовке к школе нередко тратится много сил, а ожидаемый результат не достигается. Он испытывает много трудностей и не может адаптироваться к школьной жизни. Почему же так происходит?
Решение: Причин может быть много. Одна из них: родители не учли того, что при поступлении в школу ребенок с позиции «дошкольника» переходит на позицию «школьника» и, соответственно, изменяется его режим дня. Новая жизнь школьника предъявляет к ребенку другие требования. Семья ждет от него другого поведения. Если семья не поддерживает его в новом качестве, не помогает ему стать учеником, то возникают трудности адаптации к школе. Наряду с комплексной подготовкой ребенка к школе, должна быть готова к этому и его семья.
Ситуация: При комплексной подготовке ребенка к школе необходимо осознать роль семьи в успешном решении этой проблемы. Как готовить родителей к обучению ребенка к школе?
Решение: Готовность родителей к обучению ребенка подразумевает адекватную их позицию, наличие в семье четких внутренних правил и разумную включенность семьи в социум. Характерные черты этого:♦ объективная оценка родителями своего ребенка, его характерологических, психических особенностей;
♦ способность родителей изменять формы и методы общения, поразному воздействовать на ребенка в соответствии со сложившейся ситуацией;
♦ направленность воспитательных усилий родителей на дальнейшую жизнь ребенка;
♦ в семье должен быть установлен режим дня, максимально отвечающий требованиям школы, определены права и обязанности каждого члена семьи;
♦ должны быть установлены разумные связи семьи с социумом: ребенок должен соответствовать требованиям, предъявляемым ему обществом (в детском саду, а затем и в школе). 

 

Поради психолога

Конфлікти в школі, їх види та вирішення

       Ми звикли до негативного змісту терміну «конфлікт» і позначаємо цим словом протистояння людей через несхожості і неспівпадіння їхніх інтересів, цілей і норм поведінки. Однак справедливості заради треба відзначити, що існує й інше визначення, відповідно до якого конфлікт видається важливим компонентом розвитку суспільства і не призводить до негативних результатів. Це конструктивний конфлікт, результатом якого є придбання усіма зацікавленими сторонами цінного позитивного досвіду, дуже важливого для подальшого розвитку.
       Шкільне співтовариство - це певний соціум, нормальне життя якого неможливе без конфліктів і зіткнення інтересів. Найчастіше виникають конфлікти між учнями, а також між вчителем та учнем. Рідше зустрічаються конфлікти між батьками учня і вчителем. Розберемося, в чому ж їх особливості.


Конфлікт «учень - учень»

         Причинами розвитку такої ситуації можуть бути образи, обман, суперництво за авторитет, особиста неприязнь або, навпаки, симпатія, але нерозділена. А ще діти часто недолюблюють «улюбленців вчителя».
         На щастя, найчастіше діти самі вирішують конфлікти між собою, тим самим поступово накопичуючи досвід спілкування в колективі. Але все ж допомога дорослих часом буває дуже навіть потрібна. Однак треба по можливості давати дитині уроки самостійності, тому втручатися в конфлікт не слід до тих пір, поки він повністю не вирішиться. Виняток можуть скласти хіба що зовсім екстраординарні випадки, коли без втручання старших ситуація буквально заходить у глухий кут.                                         Зазвичай буває достатньо спокійно поговорити з дитиною, пояснюючи йому, що в житті подібних зіткнень інтересів буває достатньо, і треба навчитися знаходити оптимальні шляхи вирішення проблеми. Дуже важливо в довірчій обстановці дати школяреві можливість зрозуміти мотиви поведінки його опонента, чудово, якщо він зуміє поставити себе на його місце і зрозуміти, що рухало противником. Тоді в майбутньому школяр зуміє зробити висновки і навчиться залагоджувати конфлікти без взаємних образ.

 

Конфлікт «учень - вчитель»

У конфліктах такого роду основну роль грають сформовані взаємини між викладачем і школярем, до того ж бачаться вони чи не кожен день і від даного виду спілкування нікуди не подінешся. Причиною конфліктних ситуацій може стати почуття неповноцінності і недооціненості учня або, навпаки, його грубість і неслухняність. З іншого боку, учня можуть не влаштовувати завищені вимоги вчителя, його мінливість у цих самих вимогах, а також невиконання вчителем своїх власних обіцянок.
              У таких ситуаціях рішення проблеми лягає на плечі дорослих людей. У будь-якому випадку мудрість старших повинна привести до того, що конфлікт не перейде в серйозну проблему, батьки і вчитель повинні зуміти вловити момент назрівання конфлікту і зробити все можливе для його погашення на самому початку.
             Навіть якщо дитина неправа, навіть якщо вона нехтує своїми учнівськими обов'язками, погано вчиться і не виконує вимоги вчителя, ні в якому разі не можна підвищувати на нього голос, тому що це викличе відповідну негативну реакцію. Про командний тон краще забути. Вся справа в тому, що неслухняну і неконтрольовану дитину, як і невпевнену в собі і боязку, можна надихнути на гарне навчання виключно вірою в її здібності і постійною готовністю прийти на допомогу. А найважливіше - дорослі повинні вміти слухати і чути дитину, адже жоден конфлікт не розвивається безпідставно, на все є свої, часом глибоко приховані причини.

Поради батькам

                 На жаль, батьки часто з самих благих спонукань наносять своєю поведінкою шкоду власній дитині, намагаючись захистити його в конфліктній ситуації. Отже, чого робити ні в якому разі не можна:
  - Звертатися до вчителя з проханням втрутитися в шкільний конфлікт у присутності дітей, це лише призведе до погіршення ситуації;

  - Підвищувати голос на дитину, знову ж таки, у присутності її однокласників;

  - Занадто глибоко втручатися в дитячий конфлікт, стаючи його учасниками;

  - Дозволяти дитині проявляти підвищену агресію, вирішення питання силовими методами ні до чого доброго не приведе.
 

Що можна і потрібно робити батькам

- Вміти грамотно і обережно проаналізувати ситуацію;

- Зберігати спокій і проявляти неупередженість;

- Організувати конструктивний діалог між конфліктуючими сторонами;

- Виявити об'єднуючі обидві сторони цілі та інтереси;

- Допомогти дітям зробити правильні висновки, щоб уникнути подібних ситуацій в майбутньому.
 

      У будь якому разі, повністю уникнути конфліктних ситуацій в дитячому колективі неможливо. Залишається лише покладатися на мудрість і досвід вчителів і батьків, здатних направити поведінку дітей в потрібне русло, перевести деструктивне протистояння в конструктивне, тим самим навчивши дитину самостійності у вирішенні подібних ситуацій, що дуже знадобиться йому в подальшому житті.